Audiotur Зала ТРЕТЯ

25 жовтня 1941 р. м. Харків було захоплене німецькими військами.Над містом спустилася чорна ніч нацистської окупації. Окупаційний режим, нав’язаний населенню захоплених районів України у вигляді лиховісного «нового порядку», відзначався винятковою жорстокістю й був, по суті, не тільки антирадянським, але й антилюдським. В перші дні окупації Харкова фашисти повісили на балконах будинків, у  парках, на ліхтарних стовпах 116  мешканців міста.

Починаючи з січня 1942 р.,  в Дробицькому Яру німці розстрілювали євреїв, а згодом - і жителів міста – представників інших національностей. Чисельність страчених у Дробицькому Ярі сягає 16 тис. чоловік. У бараках Верстатобуду, де знаходилось єврейське гетто, фашисти спалили живцем сотні людей. Понад 400 людей похилого віку, калік та дітей зібрали гітлерівці у синагозі на Громадянській, замурувавши вхід до неї. Всі померли від голоду та холоду…

На окупованих нацистами землях України, німці дозволяли створювати органи місцевого самоврядування, щоб полегшити визиск та пограбування місцевого населення. Харківську міську управу, яка знаходилася за адресою вул. Сумська 18/20, було створено в листопаді 1941 р. 3 грудня 1941 р. управа почала видавати газету «Нова Україна».

Крім нацистського терору,  для мирного населення майже півмільйонного міста існувала ще одна смертельна загроза – голод. Особливо сильним він був у Харкові та інших містах області. В окупованому  Харкові від голоду, холоду та хвороб померло понад 100 тис. чоловік, в основному - діти та люди похилого віку.

Окупаційна влада не постачала продовольством населення загарбаного міста. В переважній більшості сільських районів Харківщини спеціальні загони вилучали збіжжя та м’ясо на потреби вермахту й рейху. Вже в грудні 1941 р. розпочався небувалий в історії міста голод. Люди, аби вижити, їли все, що потрапляло під руку: макуху, висівки, мерзлі кормові буряки, лушпиння картоплі, домашніх тварин, навіть казеїновий клей, проте ніщо не рятувало.

Ті харків’яни, що ще могли рухатися, не сиділи склавши руки: вони йшли в села для обміну домашніх речей на продукти харчування.Мінки відбувалися в екстремальних умовах небувало холодноїзими, за відсутності транспорту та постійної загрози  для життя - вихід з міставсілякообмежувався нацистами.

Під час окупації в Лісопарку в районі «Сокольників» знаходився дитячий будинок. Частина вихованців дитбудинку була відразу знищена гітлерівцями, зокрема євреї, цигани. Тих, хто залишився – голодних, виснажених дітей – фашисти примусово зробили донорами із забору крові та спинномозкової рідини. Багато дітей померло від голоду, виснаження, було вивезено до Німеччини.

Страшною бідою для багатьох харків’ян та мешканців області стала масова депортація на примусову працю до Німеччини. Зловісна програма вивезення робочих рук почалася на початку 1942 року. Окупанти вдавалися до насильницьких методів депортації. Невільників зі сходу за людей не вважали: вони були для німців лише живим знаряддям праці.

    Загалом з Харківщини на примусову працю до Німеччини було вивезено 164045 бранців. Гіркі, понівечені долі, втрачене здоров’я. Одні помруть ще в дорозі, інші - на чужині – від знущань, голоду, хвороб тощо. Але більшість остарбайтерів за опір нацистам потраплять до таборів смерті: Бухенвальда, Освенціма, Маутхаузена, Равенсбрюка, Дори, Дахау, Заксенхаузена. З 1933 по 1945 на території Німеччини і окупованих нею країн діяло 23 концтабори, а з філіалами – 1634. Через пекло цих таборів пройшло 18 мільйонів людей, із них 11 мільйонів були фізично знищені.

Яскравий приклад мужності - доля нашого земляка Маліцького Ігоря Федоровича. В 1942 році Ігор Федорович був примусово відправлений на роботи до Німеччини. Та хлопець не корився, двічі тікав, і в 1943 році потрапив до концтабору Терезин (Чехословакія), в травні 1944 року переведений до концтабору Освенцім-1 (Польща), у серпні 1944 року - до концтабору Маутхаузен, згодом до концтабору Лінц-3 (Австрія). Навіть важко уявити, як цей юнак, виснажений тяжкою працею і голодом, побоями й знущаннями, зміг вижити, вистояти і не втратити простих людських цінностей. 5 травня 1945 року в’язні концтабору в результаті повстання знищили есесівську охорону й  звільнилися.

Через місяць після окупації в Харківській області почали діяти підпільні обкоми партії та комсомолу. В самому Харкові існувало 4 районних комітети (Нагірний – Дзержинський, Київський; Заводський – Московський, Орджонікідзенський,Залізничний – Ленінський, Жовтневий, Основ’янський- Основа, Червонозаводський).

Очолювали підпілля, як правило, керівники довоєнних райкомів і райрад, тобто добре відомі в районі й області люди. У багатьох не було досвіду підпільної боротьби. Після вступу німців до міста підпілля розвалилося. Була зруйнована система центрального й районного керівництва. Багато людей загинуло чи пішло з міста, деякі просто дезертирували й відмовлялися виконувати накази. У грудні 1941 р. з 4-х райкомів діяло 2.