Audio tour Античність. Стародавній Рим – 753 р. до н.е. – 476 р. н.е.

В античному місті на семи пагорбах з самого його заснування проводилося інтенсивне будівництво, початок якому поклав перший цар Риму Тарквіній Пріск. Він збудував канал для осушення заболочених територій у долині Тибра.

Римські будинки були схожі на фортеці. Вони поділялися на домуси – невеличкі будівлі для однієї родини та інсули – багатоповерхові будинки для великої кількості родин.  В більшості випадків, в будівлях не було водогону. Воду купували у водоносів або набирали у фонтанах на вулиці. В деяких інсулах на першому поверсі був водопровід, якщо будівля була поблизу  терм (лазнів).

В Стародавньому Римі проблема забруднення вулиць  була більш актуальною ніж в інших античних містах. Сміття викидали на вулицю. До того ж, вузькі вулиці Риму насилу вміщували рядових городян та кінний рух. Для підтримки санітарного стану на вулицях були прийняті Закони Дванадцяти таблиць, в яких були прописані заходи щодо прибирання сміття на вулицях.

Характерною рисою Стародавнього Риму були водопроводи та фонтани (з латинської «фонтис» - джерело). Римляни мали велику пристрасть до фонтанів, тому  в будинках кожного заможного римлянина будувався фонтан або басейн. Водопроводи щоденно давали місту 1,5 млн. кубів води. В будинки вода подавалася як підземними трубами, так і акведуками (водопровід, який розташовувався вище джерел води).

У римлян були громадські вбиральні як і у греків. Вони відрізнялися зручністю, обладнувалися мармуровими сидіннями, підключалися до системи водопостачання. В Давньому Римі вперше з’явилися громадські туалети на вулиці і при термах (лазнях). Це були «сидячі» туалети. Після своєї справи римляни спеціальною губкою на палиці виконували санітарно-гігієнічні процедури. Спочатку користуватися таким туалетом могли лише знатні чоловіки. Вбиральня  розташовувалася на головній торговельній вулиці і вона була не лише приміщенням для природних потреб, але й місцем для спілкування, укладення угод, свого роду клубом. Там не було перегородок або дверей, які є в сучасних громадських вбиральнях. Відвідувачі обговорювали новини, вирішували ділові питання. У найбільш знатних громадян були особисті місця, які попередньо нагрівали раби, тому що сідати на прохолодний камінь було неприємно. Нечистоти йшли в стоки під сидіннями, з яких вимивалися проточною водою по керамічних трубах до спеціальних колекторів.

Коли римський імператор Тит Флавій Веспасіан помітив, як багато людей відвідує громадські вбиральні, він вирішив зробити їх доступними для всіх чоловіків міста, але за плату. Інформацію про це ми зустрічаємо в книзі римського історика Гая Светонія Транквілла «Життя дванадцяти цезарів». Часто Веспасіану приписують вислів «Гроші не пахнуть».

Централізована каналізація Рима має назву  «Клоака Максима» (Велика Клоака). Вона почала прокладатися в 6-му - 5-му ст. до н. е. Спочатку це була дренажна система для відведення води з низин між римськими пагорбами. Клоака Максима – канал з тесаного туфу і травертину довжиною приблизно 300 метрів. Саме Клоака Максима, найдосконала технічна система,  підіймає Римську цивілізацію над усіма іншими світовими цивілізаціями. Після падіння Риму в містах Європи каналізація з’явилася лише через 20 століть.

Римляни велике значення надавали каналізаційним системам. Вони навіть створили Богиню Клоакіну – хранительку каналізаційних споруд.