Площа Ринок

Ми знаходимося в центрі середньовічного Львова. Насправді, це другий центр міста. Історичний центр знаходиться за 500 метрів звідси, на площі Старий Ринок.
Площу ринок почали будувати німецькі колоністи в середині XIV століття за наказом німецького короля Казимира Третього після того, як місто отримало Магдебурзьке право – можливість самоуправління. Ця привілегія перетворила Львів на незалежний комерційний та соціальний центр. До речі, слово «Ринок» походить від німецького der Ring, що означає коло, або замкнений простір.
Середньовічні міста в ті часи будувалися за принципом: площа в центрі, всі вулички ведуть на головну площу, ну і звичайно захисні мури. Ринок зберіг свої розміри 142 на 129 метрів і є світовою спадщиною Юнеско.
В центрі площі Ринок стоїть Ратуша з дзвіницею, по периметру її оточують будинки з каменю (так звані кам’яниці) в стилі Ренесансу, Бароко та Ампір. Багато з них не змінили свого вигляду і досі. Лише найзаможніші і найвпливовіші особи – королі, принци, купці, патриції – могли собі дозволити будинок на головній площі Львова.
Земля в межах середньовічного міста була обмеженою та дорогою, що залишило свій відбиток на архітектурі кам’яниць. Більшість з них вузькі по фасаду, але дуже видовжені вглибину, і складалися з основного будинку, внутрішнього двору і флігеля. Більшість фасадів мають лише три вікна по ширині. Кімнати на поверсі розташовувалися асиметрично: основна кімната з двома вікнами і бокова кімнатка на одне вікно. Специфіка планування епохи Відродження. На другому і третьому поверхах розташовувалися власники кам’яниці, тоді як на першому поверсі була майстерня або крамниця.
В середньовічному Львові не було двох однакових будинків. Архітектори один наперед одного прагнули створити унікальний дизайн щоб задовольнити вибагливі смаки їх непростих замовників. Епоха Відродження була золотою для феодального Львова. Не було також і двох будинків однакового кольору – так звана Львівська поліхромія. Але у 19му столітті австрійська влада розпорядилася перефарбувати всі фасади у сірий колір. Чому? Архітектурні фірми підкуплені цементними просували гасло «Цемент – це назавжди».
До 1871 року будинки не нумерували. Кам’яниця отримувала свою назву за елементами фасаду або за прізвищем власника: «Під Оленем», «Під левом», «Кам’яниця Лукашевичів». Та навіть коли ввели нумерацію, будинку номер 13 на площі не було. Був 12А. Здоровий глузд переміг над забобонами 1940 року.
Півтора століття тому було започатковано перше в Україні газове освітлення вулиць. Погляньте на ці ліхтарі на площі. Раніше, щовечора ліхтарник за допомогою драбини та довгої жердини запалював газові ліхтарі.
Кожної середи, п’ятниці та неділі площа перетворювалася на жвавий базар. Свою безпосередню торгову функцію площа виконувала до 1944 року. Хоча останні 50 років тут продавали лише овочі, фрукти та квіти.
Ян Альпнек, автор перших хроні Львова, так писав про цю площу: Площа ринок надзвичайно простора, оточена красивими кам’яними будинками. Це був гігантський базар на якому гомоніли купці з майже усієї Європи та Азії, переважно греки, турки, вірмени, молдавани, венгри, німці та італійці.