Марія Башкирцева. У студії

Марія Костянтинівна Башкирцева народилася у Гавронцях на Полтавщині в багатому дворянському маєтку. Однак більшу частину свого короткого життя провела у Франції, в Ніцці, а потім у Парижі, де минули її найщасливіші й водночас найважчі дні.

Природа щедро наділила Башкирцеву і жіночою привабливістю, і неабияким обдаруванням, і невластивою для аристократки працелюбністю. Але ніби лиха доля переслідує  Марію.

У шістнадцять років вона захворіла на туберкульоз, у вісімнадцять починає глухнути, втрачає прекрасний голос, а в наступні роки поступово втрачає зір.

Разом зі здоров'ям відходять мрії про славу і визнання, які плекала з дитинства. Та попри все Башкирцева досягає широкої популярності як художниця і як автор добре відомих у Європі та Америці літературних мемуарів.

Творча спадщина Марії Башкирцевої нараховує 150 картин, більше двохсот ескізів і малюнків, декілька скульптур.

У Дніпропетровському художньому музеї зберігається одна з ранніх і найбільш визначних тематичних композицій художниці «У студії» (1881), створених нею в період навчання у Парижі, у приватній академії Рудольфа Жюліана. Це полотно – своєрідний груповий портрет, на якому зображені учні художньої майстерні.

У центрі полотна – сама Марія, білява гарненька дівчина в блакитній сукні. Це, до речі, одне з ранніх живописних авторських зображень художниці, що передає її зовнішню привабливість, природну витонченість і тендітність.

Про безсумнівність портретної схожості свідчать й інші персонажі картини. Ця схожість – у достовірності постав, жестів, виразів облич, в особливій ніжності, з якою Башкирцева змальовує своїх колег по мистецтву.

Вона поспішала працювати, бо усвідомлювала, що часу їй відведено небагато. Почуття приреченості виливається в останні записи щоденника: «Скільки устремлінь, скільки бажань, скільки проектів,.. щоб померти у 24 роки на порозі всього...»

Доля людини, що зуміла своє коротке життя вщерть наповнити таким багатим духовним, творчим змістом, привертала увагу багатьох видатних людей XIX століття. Про неї писали Анатоль Франс і Гі де Мопассан, Лев Толстой і Валерій Брюсов, Ілля Рєпін і Олексій Боголюбов. Не може не хвилювати Марія Башкирцева і наших сучасників.